2. Pourquoi je ne dis pas : l’Homme
Parmi les conventions pour s’exprimer de manière inclusive, la plus simple est certainement celle-ci : ne pas dire « l’homme » (ou l’Homme) pour désigner l’humanité. Pourtant, l’idée largement répandue selon laquelle le mot « homme » contient le mot « femme » quand on parle par exemple de « l’homme préhistorique » ou de la Déclaration des droits de l’homme et du citoyen ne résiste pas vraiment à un examen consciencieux du contexte historique et politique dans lequel le mot « homme » a pris ce sens englobant d’humanité.
Eliane Viennot, professeuse émérite de littérature qui a consacré plusieurs ouvrages devenus des références au sujet de la masculinisation de la langue française, vient de publier un petit opus qui fait le point sur ce sujet, avec ce titre parfaitement provocateur, En finir avec l’homme, chronique d’une imposture, paru aux Editions iXe.
/Серед конвенцій для вираження себе в інклюзивний спосіб, найпростіший, безперечно, такий: не говорити «людина» (або Людина), щоб позначити людство. Проте широко поширена думка про те, що слово «чоловік» містить слово «жінка», коли йдеться, наприклад, про «доісторичну людину» чи про Декларацію прав людини і громадянина, насправді не витримує сумлінного вивчення історичного та політичного контексту, в якому слово «чоловік» набуло цього всеохоплюючого значення людства.
Еліан Вієно, почесний професор літератури, яка присвятила кілька праць, які стали посиланнями на тему маскулінізації французької мови, щойно опублікувала невеликий опус, який підбиває підсумки цієї теми, під такою досконало провокативною назвою En finir avec l’homme, chronique d’une imposture, опублікований Editions iXe.
La principale idée de l’ouvrage est la suivante : le mot « homme » a depuis son origine et pendant des siècles désigné les individus masculins uniquement sans ambiguïté. Mais différents évènement ont contribué à lui donner progressivement un sens englobant, en même temps que l’omniprésence du mot « homme » faisait disparaître les femmes en tant que sujets politiques, renforçant leur statut d’objet. Parler de l’homme en ce sens, c’est ne plus parler des femmes.
/Основна ідея книги полягає в наступному: слово «чоловік» з моменту свого виникнення і протягом століть без двозначності позначало лише осіб чоловічої статі. Але різні події сприяли поступовому наданню йому всеосяжного значення, водночас як повсюдність слова «чоловік» призвела до того, що жінки зникли як політичні суб’єкти, зміцнивши їхній статус об’єктів. Говорити про чоловіка в цьому сенсі означає більше не говорити про жінок.
3. Des siècles sans ambiguïté : un homme n’est pas une femme /Одвічна однозначність: чоловік — не жінкаUne des raisons fréquemment mises en avant pour justifier l’emploi « d’homme » dans un sens englobant d’humanité est étymologique : l’origine du mot « homme » en français est la déclinaison hominem du mot latin homo qui lui-même signifie « individu appartenant à l’espèce humaine » (quel que soit son sexe, donc) et qui a aussi donné le pronom indéfini « on ». Le mot homme contiendrait donc en lui cette double représentation et cette définition est aujourd’hui largement admise dans les dictionnaires.
Premier étonnement pour la lectrice contemporaine que je suis : la langue française est loin d’avoir d’emblée donné au mot « homme » le sens englobant d’humanité, mais l’a bien utilisé en premier lieu pour désigner uniquement l’humain de sexe masculin. Avec la création de l’Université de Paris vers 1300 va s’ouvrir une première phase de formalisation de la langue française, et à cette époque le mot « homme » n’est pas considéré comme un équivalent du mot homo du point de vue du sens (c’est-à-dire qu’homme n’est pas synonyme d’être humain) :
« Homo signifie homme et femme, et nul mot de français n’a d’équivalent ; et pour ce, cette (…) proposition est fausse : femme est homme »
Nicole d’Oresme, vers 1360
Dans les siècles qui suivirent, cette absence totale d’ambiguïté se retrouve dans tous les ouvrages des philosophes de l’époque, de Montaigne à La Boétie, où le mot « homme » signifie bien le mâle, les femmes n’étant jamais incluses dans ce mot (et donc très peu le sujet des-dits ouvrages). On a tendance à lire avec notre vision actuelle du mot « homme » les textes des Lumières comme Le Discours sur l’origine et les fondements de l’inégalité parmi les hommes de Rousseau, au titre qu’on a envie de croire inclusif. Mais Eliane Viennot démontre que là encore, le mot « homme » est en réalité bien pris dans le sens d’être humain mâle, et que c’est de l’inégalité entre les individus masculins qu’on parle, pas des autres car la place des femmes est alors déjà définie : dans l’espace domestique, pas dans l’espace politique.
La Déclaration des droits de l’homme et du citoyen de 1789 se situe dans cette même veine, qui exclut dans son titre comme dans son contenu les femmes, les enfants et une partie des hommes d’ailleurs. Dans cette déclaration, le masculin employé à travers le texte n’est pas un masculin générique qui représenterait tous les individus, mais bien un masculin spécifique, écrit par des hommes pour des hommes.
Malgré les protestations de certain·es partisan·es d’une égalité de droits entre les sexes (comme Olympe de Gouge ou Condorcet), ce texte et tous les textes constitutionnels ou législatifs qui vont suivre vont continuer à parler des droits et devoirs des individus masculins, et eux seulement, ne mentionnant le mot « femmes » que très rarement pour réaffirmer leur exclusion des droits et ce jusqu’en 1946.
/Однією з причин, які часто висувають для виправдання використання слова «людина» в загальному сенсі людства, є етимологічна: походження слова «людина» у французькій мові є відмінюванням hominem латинського слова homo, яке саме по собі означає «особа, що належить до людського виду» (незалежно від їхньої статі, отже), і яке також породило невизначений займенник «on». Таким чином, слово людина містило б це подвійне представлення, і це визначення сьогодні широко прийняте в словниках.
Перший сюрприз для сучасного читача, яким я є: французька мова далеко не відразу надала слову «людина» всеохоплюючого значення людства, а вживала його насамперед для позначення лише людини чоловічої статі. Зі створенням Паризького університету близько 1300 року розпочався перший етап формалізації французької мови, і в той час слово «людина» не вважалося еквівалентом слова homo з точки зору значення (тобто людина не є синонімом людини):
«"Homo" означає чоловік і жінка, і жодне французьке слово не має еквівалента; і тому це (…) твердження є хибним: жінка є чоловіком» /Ніколь д’Оресм, близько 1360 р.
У наступні століття цю повну відсутність двозначності можна знайти в усіх працях філософів того часу, від Монтеня до Ла Боетьє, де слово «чоловік» явно означає чоловіка, жінки ніколи не включалися в це слово (і тому дуже рідко були предметом цих робіт). Ми схильні читати тексти епохи Просвітництва, такі як «Дискурс Руссо про походження та основи нерівності між людьми», з нашим поточним баченням слова «людина», заголовком, у який ми хочемо вірити, що він всеосяжний. Але Еліан Вієннот демонструє, що тут слово «чоловік» насправді вживається в значенні чоловічої істоти, і що ми говоримо про нерівність між чоловіками, а не іншими, оскільки місце жінки тоді вже визначене: у внутрішньому, а не в політичному просторі.
Декларація прав людини і громадянина 1789 р. в тому ж ключі, яка виключає у своїй назві та у своєму змісті жінок, дітей і частину чоловіків в інших місцях. У цьому твердженні чоловічий рід, який використовується в тексті, є не загальним чоловічим рідом, який би представляв усіх індивідів, а радше конкретним чоловічим рідом, написаним чоловіками для чоловіків.
Незважаючи на протести деяких прихильників рівності прав між статями (таких як Олімп де Гуж або Кондорсе), цей текст і всі наступні конституційні чи законодавчі тексти продовжували говорити про права та обов’язки осіб чоловічої статі, і лише про них, лише дуже рідко згадуючи слово «жінки», щоб підтвердити їх позбавлення прав до 1946 р.
4. Bible et Académie Française aux origines du glissement de sens /Біблія та Французька Академія біля витоків зміни значення
Eliane Viennot décrit comment les premiers traducteurs de la Bible du latin au français ont ouvert la brèche à ce glissement de sens en traduisant hominem en « homme » alors qu’il aurait du être traduit dans ce contexte par « humain » pour respecter le sens originel du texte. Si le mot homme a été choisi au lieu d’un autre, c’était plus par choix politique (inscrire l’assujettissement des femmes aux hommes dans les préceptes de la Bible) que par pertinence de sens.
C’est dans le premier Dictionnaire de l’Académie Française paru en 1694 que pour la première fois est proposée une définition du mot « homme » qui englobe aussi les femmes :
Homme : animal raisonnable. En ce sens, il comprend toute l’espèce humaine, et se dit de tous les deux sexes.
Dictionnaire de l’Académie Française, 1694
C’est dans cette même édition du Dictionnaire que sont aussi supprimés les mots désignant le féminin de certains métiers comme « autrice », « philosophesse », « peintresse », « traductrice », l’Académie invitant à utiliser le masculin de ces mots pour désigner les femmes qui (oseraient) pratiquer ces métiers. C’est un des éléments déclencheurs de ce qu’on appelle la masculinisation de la langue française.
/Еліан Вієнно описує, як перші перекладачі Біблії з латинської на французьку відкрили пролом у цій зміні значення, переклавши hominem як «людина», тоді як у цьому контексті його слід було перекладати як «людина», щоб поважати оригінальне значення тексту. Якщо слово «чоловік» було вибрано замість іншого, це сталося радше через політичний вибір (щоб включити підкорення жінок чоловікам у заповіді Біблії), ніж через релевантність значення.
Саме в першому словнику Французької академії, опублікованому в 1694 р., вперше було запропоновано визначення слова «чоловік», яке також включало жінок:
Людина: розумна тварина. У цьому сенсі воно охоплює весь людський рід і стосується обох статей. ― Словник Французької Академії, 1694
У тому самому виданні Словника також видалено слова, що позначають жіночу форму певних професій, таких як «autrice», «philosophesse», «peintress», «translator», Академія запрошує використовувати форму чоловічого роду цих слів для позначення жінок, які (наважуються) займатися цими професіями. Це один із тригерів того, що ми називаємо маскулінізацією французької мови.
5. 20e siècle : résistance française à l’inclusion des femmes & majuscule / XX століття: Французький опір включенню жінок і великої літериMalgré l’obtention du droit de vote pour les femmes en 1944 et la mention explicite dans la Constitution de la IVe République en 1946 de la garantie de droits égaux pour les hommes et les femmes, le 20e siècle ne sera pourtant pas celui d’un retour au sens originel du mot « homme » comme individu masculin.
D’abord, en 1948, alors que la plupart des pays du monde adoptent la traduction inclusive human rights (droits humains) dans la Déclaration universelle des droits, grâce notamment aux efforts d’Eleanor Roosevelt, la France conserve, elle, l’expression « droits de l’homme ».
La Constitution de la Ve République efface ensuite la mention ajoutée précédemment de la garantie des droits aux femmes.
Et les décennies qui vont suivre vont voir se succéder les tentatives de maintien du sens englobant du mot « homme », avec le renforcement d’une innovation apparue plus tôt dans le siècle : la majuscule. « L’homme » désignerait donc le mâle et « l’Homme » le genre humain, en référence à la manière dont les scientifiques distinguent genre et espèce, comme par exemple dans Homo erectus.
Même si elle n’est officialisée qu’en 1990 par son entrée dans le Dictionnaire de l’Académie Française, cette majuscule de prestige qui aiderait à distinguer deux sens du mot homme / Homme a rencontré en franc succès dès son inception dans les années 1930 : en 1938, le musée d’Ethnographie du Palais du Trocadéro devient « Musée de L’Homme » ; en 1959, on appelle en français « Cours de justice des droits de l’Homme » la cour européenne ailleurs appelée « des droits humains », etc.
C’est donc en faisant fi de tous les changements intervenus depuis soixante-dix ans, dans la terminologie comme dans la société et la vie politique, que les hommes au pouvoir en France ont maintenu une formule désormais à double sens.
Eliane Viennot
/Незважаючи на те, що в 1944 р. жінки отримали право голосу, а в Конституції Четвертої республіки 1946 р. було чітко вказано гарантію рівних прав чоловіків і жінок, XX-е ст. не було поверненням до початкового значення слова «чоловік» як особи чоловічої статі.
По-перше, у 1948 р., коли більшість країн світу прийняли інклюзивний переклад прав людини у Загальній декларації прав, зокрема завдяки зусиллям Елеонори Рузвельт, Франція зберегла вислів «права людини».
Тоді Конституція П’ятої республіки стирає додану раніше згадку про гарантії прав жінок.
І в наступні десятиліття була низка спроб зберегти всеохоплююче значення слова «людина» з посиленням нововведення, яке з’явилося на початку століття: великої літери. Таким чином, «людина» означатиме чоловіка, а «людина» — людський рід, у зв’язку з тим, як вчені розрізняють стать і вид, як, наприклад, у Homo erectus.
Незважаючи на те, що вона не була офіційно оприлюднена до 1990 р., коли вона увійшла до словника Французької академії, ця престижна велика літера, яка допомагає розрізнити два значення слова man / Homme, мала великий успіх із самого початку в 1930-х роках: у 1938 р. Етнографічний музей у Палаці Трокадеро став «Musée de L’Homme»; У 1959 р. Європейський суд, який в інших місцях називався «з прав людини», французькою мовою називався «Суд з прав людини» тощо.
Таким чином, ігноруючи всі зміни, що відбулися за останні сімдесят років, у термінології, а також у суспільстві та політичному житті, чоловіки при владі у Франції зберегли формулу, яка зараз має подвійне значення. /Еліан Вієнот
6. Mais pourquoi c’est important ? /Але чому це важливо?
Comme le rappelle Pascal Gygax dans Le cerveau pense-t-il au masculin ? 40 ans d’études de psycholinguistique ont prouvé que les mots forgent nos représentations : les femmes postulent moins à des emplois dont les annonces sont rédigées au masculin et les plus jeunes filles se projettent moins dans les métiers décrits au masculin. Les femmes se sentent moins représentées et concernées par le masculin dit « générique ».Parler d’homme (ou d’Homme pour les adeptes de la majuscule) pour désigner l’humanité contribue non seulement à ne pas représenter les femmes, à ne pas s’adresser à elles mais surtout à ne pas penser leur place dans la société.Des alternatives existent pour remplacer ce mot en français (humain, genre humain, personne humaine) et de plus en plus d’associations ou groupes ayant le mot « homme » dans leur nom le changent pour une version plus inclusive, comme La Ligue des droits de l’Homme belge devenue La ligue des droits humains en 2018.Mais dans encore trop de musées, de livres scolaires, d’universités, on parle de « l’homme ». /Як нагадує нам Паскаль Гігакс у книзі «Чи мозок мислить чоловічими термінами?» 40 років психолінгвістичних досліджень довели, що слова формують наші уявлення: жінки менше претендують на вакансії, оголошення яких написані в чоловічому роді, а молоді дівчата менше проектують себе на вакансії, описані в чоловічому роді. Жінки відчувають себе менш представленими та стурбованими так званим «загальним» чоловічим началом.
Говорячи про чоловіка (або чоловіка для тих, хто віддає перевагу великим літерам) для позначення людства, це сприяє не тільки тому, щоб не репрезентувати жінок, не звертатися до них, але, перш за все, не думати про їхнє місце в суспільстві.
Існують альтернативи, щоб замінити це слово французькою мовою (humain, genre humain, personne humaine), і все більше асоціацій або груп, які містять слово «людина» у своїй назві, змінюють його на більш інклюзивну версію, як-от Бельгійська ліга прав людини, яка стала Лігою прав людини у 2018 році.
Але в багатьох музеях, шкільних підручниках і університетах ми все ще говоримо про «людину».
7. Enfin, en plus d’invisibiliser les femmes ce mot contribue à une vision du genre où les personnes non-binaires ou intersexes sont absentes.
Pourquoi ne pas faire simple, et surtout faire juste, c’est-à-dire conforme à l’évidence et la simplicité du sens mais aussi à ce qui est bon pour l’égalité de représentation de toutes et tous ?
Si comme le disent certain·es anti-féministes, on devait se concentrer d’avantage sur ce qui nous rassemble que ce qui nous différencie, alors commençons par là : nous sommes toutes et tous des êtres humains. 
