Naissance de la Politique Agricole commune: la révolution paysanne de 1961 en Bretagne

Naissance de la Politique Agricole commune: la révolution paysanne de 1961 en Bretagne

1. Résumé d'un  documentaire d'Amelie Meffre, 
réalisè par Véronik Lamendour le 27 mai 1961 /Radio France

«Des centaines de kilos pommes de terres enduites de gasoil sont déversées dans les rues de Pont Aven ; le 4 juin, les urnes cantonales sont brûlées à Pont l'Abbé ; le 8 juin, près de
4 000 paysans bloquant la ville de Morlaix et investissent la sous-préfecture. L'arrestation le soir même d'Alexis Gourvennec et de Marcel Léon, les deux leaders de la manifestation, va galvaniser la colère des paysans bretons. Barrages de routes, sabotages de poteaux électriques, défilés de tracteurs, les manifestations de solidarité gagnent toute la Bretagne et bientôt le pays tout entier.
Il faudra attendre le 22 juin et la libération des leaders, portés en triomphe par près de 10 000 paysans, pour que le mouvement s'apaise. Si l'effondrement des cours de la pomme de terre a mis le feu aux poudres, le conflit part en réalité de la volonté de jeunes syndicalistes d'imposer une nouvelle organisation des marchés. Dans le nord Finistère, la jeune garde de la Fédération départementale des syndicats des exploitants agricoles (FDSEA) vient de mettre en place une Société d'intérêt collectif agricole, la Sica de Saint-Pol-de-Léon. Cette structure permet aux producteurs d'artichauts, via un système de vente au cadran, d'orchestrer la commercialisation de leur récolte et de ne plus subir le diktat des négociants. Or, pour fonctionner, la Sica, qui ne fait pas l'unanimité, doit maîtriser la totalité de la production. Ses partisans, en multipliant les manifestations, entendent contraindre le gouvernement à légiférer sur les regroupements de producteurs et peser sur la réorganisation du secteur.
Au delà d'une jacquerie conjoncturelle, le soulèvement breton illustre le malaise du monde paysan qui, à l'aube de la politique agricole commune, doit se moderniser pour accroître sa productivité.
Si, le 5 août 1960, le gouvernement Debré lance la première loi d'orientation agricole qui trace les grandes lignes de la modernisation de l'agriculture française, en ce mois de juin 1961, les décrets d'application tardent à venir: La révolte va accélérer le processus; le ministre de l'Agriculture, Henri Rochereau est remplacé par Edgard Pisani qui mettra en place une seconde loi d’orientation en 1962.
Les promoteurs bretons d'un syndicalisme rénové se veulent force de proposition et s'attèlent alors au désenclavement de leur région, en soumettant, en 1965, cinq propositions à Georges Pompidou : réalisation d'un plan routier, automatisation intégrale des télécoms, développement d'une université et d'une plate-forme industrielle à Brest et creusement d'un port en eau profonde à Roscoff. Elles seront adoptées en Conseil des ministres, en octobre 1968. Avec Edgard Pisani, ministre de l’Agriculture de l'époque, et les membres de la FDSEA du Finistère, Roger Calvez, Pierre Chapalain, Marc Bécam et Alexis Gourvennec. »

2. Cette révolution a été le ferment de la Politique Agricole Commune:

Ce mouvement paysan en Bretagne va donner avec la loi française d'orientation agricole de 1962, les principes de la Politique Agricole Commune dans l'Europe des 6 Etats fondateurs. Par la suite les textes communautaires se diversifieront en deux fonds de soutien de l'agriculture européenne ; le FEOGA garantie et le fonds d'orientation agricole.

/Народження Спільної сільськогосподарської політики: селянська революція 1961 р. в Бретані

1. Короткий зміст документального фільму Амелі Меффр,

продюсер Веронік Ламендур, 27 травня 1961 року / Radio France

«Сотні кілограмів картоплі, вкритої дизельним паливом, викидаються на вулиці Пон-Авен; 4 червня кантональні урни для голосування було спалено в Пон-л'Аббе; 8 червня приблизно 4000 селян блокували місто Морле та вторглися до субпрефектури. Арешт того ж вечора Алексіса Гурвенека та Марселя Леона  — двох лідерів демонстрації, розпалив гнів бретонських фермерів. Блокпости доріг, умисне пошкодження ліній електропередач, паради тракторів, демонстрації солідарності поширилися по всій Бретані, а незабаром і по всій країні.

Лише 22 червня та звільнення лідерів, яких тріумфально пронесли майже 10 000 селян, рух затих. Хоча обвал цін на картоплю спричинив конфлікт, насправді він виник через бажання молодих профспілкових діячів нав'язати нову організацію ринку. У північній частині Фіністера молода гвардія Департаментської федерації профспілок сільськогосподарських робітників (FDSEA) щойно створила сільськогосподарську компанію колективного інтересу під назвою «Sica de Saint-Pol-de-Léon». Ця структура дозволяє виробникам артишоків, через систему аукціонних продажів, керувати маркетингом свого врожаю та більше не підлягати диктату торговців. Однак, щоб функціонувати, SICA, яка не має одностайної підтримки, повинна контролювати все виробництво. Його прихильники, збільшуючи кількість демонстрацій, мають намір змусити уряд прийняти законодавство щодо груп виробників та вплинути на реорганізацію сектору.

Окрім тимчасового селянського повстання, бретонське повстання ілюструє нездужання фермерського світу, який на світанку спільної сільськогосподарської політики повинен модернізуватися, щоб підвищити свою продуктивність.

Якщо 5 серпня 1960 року уряд Дебре запровадив перший закон про сільськогосподарську орієнтацію, який окреслив основні напрямки модернізації французького сільського господарства, то в червні 1961 року імплементаційні укази надходили повільно: повстання мало прискорити процес; Міністра сільського господарства Анрі Рошро замінив Едгар Пізані, який у 1962 році вніс другий рамковий закон.

Бретонські промоутери оновленого юніонізму хотіли діяти проактивно та почали відкривати свій регіон, подавши п'ять пропозицій Жоржу Помпіду в 1965 р.: створення плану будівництва доріг, повна автоматизація телекомунікацій, розвиток університету та промислової платформи в Бресті та розширення глибоководного порту в Роскоффі. Вони були прийняті Радою міністрів у жовтні 1968 р. За участю Едгара Пізані, тодішнього міністра сільського господарства, та членів FDSEA від Фіністера: Роджера Кальвеса, П'єра Шапалена, Марка Бекама та Алексіса Гурвеннека. »

2. Ця революція стала каталізатором для Спільної сільськогосподарської політики:

Цей селянський рух у Бретані, разом із французьким законом про сільськогосподарську орієнтацію 1962 р., започаткував принципи Спільної сільськогосподарської політики в Європі 6 держав-засновниць. Згодом тексти спільноти будуть диверсифіковані у два фонди для підтримки європейського сільського господарства; гарантійний фонд EAGGF та фонд сільськогосподарського керівництва.