La terre de nos pères...

 La terre de nos pères

comment commencer?

Recommencer à rouvrir la plaie.

L’âme pleine de souffrances se fatigue à crier,

mais garder le silence, je ne peux pas!

Tchétchénie, mon pays combien de fois

le destin t’a-t-il outragé?

Mortelle à chaque fois comme au Caucase,

sa roue de feu t’a ravagée

Mille neuf cent quarante quatre, fin de la guerre,

l’étau du fascisme se déserte.

Mais Staline envahit nos terres

l’or noir nous apporte la misère.

Arrachés aux montagnes par les armes,

enfants, femmes et vieillards sont déportés.

Mourir, ou partir au Kazakhstan?

Quel est le choix pour nos parents?

Patrie, tu leur avais donné la vie,

et sans pitié tu l’as repris.

Nos pères, nos frères et nos fils en exil,

ont lutté pour toi et sont morts.

Treize ans, marchant dans les ténèbres,

par les chemins brûlés et gelés.

Survivant en dépit de tout,

grâce à Dieu, on s’est retrouvé!

Pendent des siècles on nous a tués,

par le fer, le feu et la faim.

Malgré l’espoir et la sagesse brisés,

nous sommes revenus de l’enfer!

Revenus, grandis par le malheur,

comme l’herbe poussant dans la pierre.

Il nous reste de l’amour de notre terre,

la révolte à l’esprit, la flamme au cœur.

Qu’il est lourd, le plomb de l’oubli,

mais pour tous ceux morts en exil.

Nous allumerons aujourd’hui

en nos cœurs un feu immortel.

Fidèles aux souvenirs amers,

nous reconstruirons encore et encore.

Mais toujours nous nous souviendrons

combien est chère la liberté!

/Земля наших батьків

як почати?

Почніть знову відкривати рану.

Душа, повна страждань, втомлюється від плачу,

але мовчати я не можу!

Чечня моя країна скільки разів

Вас доля обурила?

Кожного разу смертельно, як на Кавказі,

його вогняне колесо спустошило вас

Тисяча дев'ятсот сорок четверта кінець війни,

лещата фашизму послаблюються.

Але Сталін вторгається на наші землі

чорне золото приносить нам нещастя.

Зірваний з гір зброєю,

дітей, жінок і старих депортували.

Померти чи поїхати в Казахстан?

Який вибір для наших батьків?

Батьківщина, ти їм життя дала,

і без жалю ти забрав його назад.

Наші батьки, наші брати і наші сини на вигнанні,

боровся за вас і загинув.

Тринадцять років, ходив у темряві,

спаленими і замерзлими стежками.

Вижити попри все,

Слава Богу, ми знайшли один одного!

Століттями нас вбивали,

залізом, вогнем і голодом.

Незважаючи на розбиту надію і мудрість,

ми повернулися з пекла!

Дохід, вирощений нещастям,

як трава, що росте в камені.

Збереглась у нас любов до землі,

повстання в розумі, полум'я в серці.

Який він важкий, свинець забуття,

але для всіх тих, хто помер на засланні.

Сьогодні будемо запалювати

в наших серцях невмирущий вогонь.

Вірний гірким спогадам,

ми будемо відновлювати знову і знову.

Але завжди будемо пам'ятати

як дорога свобода!