Journaliste suivie par de nombreux jeunes sur les réseaux sociaux, Salomé Saqué s’est imposée dans le paysage médiatique grâce à une voix singulière sur l’écologie, les droits des femmes et la justice sociale. Trentenaire, originaire d’Ardèche et installée à Paris, elle revendique une approche non pas militante, mais engagée.
Ce n’était pas la première fois que nous étions en contact avec Salomé Saqué. Pour une interview ou un événement. Mais lorsque nous avons proposé le format plus intime des Racines élémentaires, la réponse fut particulièrement rapide et… affirmative. Rendez-vous est pris quelques semaines plus tard dans un café de l’est parisien, proche de son domicile. Mais le lieu est bruyant, impersonnel. Ne pourrait-on aller chez elle ? Les yeux s’écarquillent un instant. Elle ne fait jamais cela. Mais le courant passe. « Allez, carrément », acceptera-t-elle, avec une seule exigence : enlever ses chaussures avant d’entrer.
Déchaussée, donc, Salomé Saqué s’installe. « C’est mon fauteuil habituel, je suis tout le temps là », sous le velux, à l’aise, tantôt appuyée au dossier, tantôt assise avec les jambes pliées. Elle ne cessera pourtant de se lever, pour pointer un cadre photo, prendre un livre ou montrer le mur violet où elle enregistrait à l’époque ses facecam.
/Саломе Саке, журналістка, за якою стежить багато молодих людей у соціальних мережах, зарекомендувала себе в медіа-ландшафті завдяки своєму унікальному голосу щодо екології, прав жінок та соціальної справедливості. Тридцятирічна жінка з Ардешу, яка зараз мешкає в Парижі, має відданий, а не активістський підхід.
Це був не перший раз, коли ми зверталися до Саломе Саке. Для інтерв'ю чи заходу. Але коли ми запропонували більш камерний формат Les Racines élémentaires, відповідь була особливо швидкою та... схвальною. Зустріч була домовлена через кілька тижнів у кафе на сході Парижа, неподалік від її будинку. Але місце було шумним і безособовим. Хіба ми не могли б піти до неї? Її очі на мить розширилися. Вона ніколи цього не робила. Але ми знайшли спільну мову. «Добре, звичайно», – погодилася вона з одним проханням: зняти взуття перед входом.
Отже, босоніж, Саломе Саке влаштувалася. «Це мій звичайний стілець, я завжди там», під світловим вікном, зручно, іноді відкинувшись назад, іноді сидячи із зігнутими ногами. І все ж вона ніколи не перестає вставати, щоб вказати на фоторамку, взяти книгу чи вказати на фіолетову стіну, де раніше записувала відео зі своїх фейс-камер.
Ce n’était pas la première fois que nous étions en contact avec Salomé Saqué. Pour une interview ou un événement. Mais lorsque nous avons proposé le format plus intime des Racines élémentaires, la réponse fut particulièrement rapide et… affirmative. Rendez-vous est pris quelques semaines plus tard dans un café de l’est parisien, proche de son domicile. Mais le lieu est bruyant, impersonnel. Ne pourrait-on aller chez elle ? Les yeux s’écarquillent un instant. Elle ne fait jamais cela. Mais le courant passe. « Allez, carrément », acceptera-t-elle, avec une seule exigence : enlever ses chaussures avant d’entrer.
Déchaussée, donc, Salomé Saqué s’installe. « C’est mon fauteuil habituel, je suis tout le temps là », sous le velux, à l’aise, tantôt appuyée au dossier, tantôt assise avec les jambes pliées. Elle ne cessera pourtant de se lever, pour pointer un cadre photo, prendre un livre ou montrer le mur violet où elle enregistrait à l’époque ses facecam.
/Саломе Саке, журналістка, за якою стежить багато молодих людей у соціальних мережах, зарекомендувала себе в медіа-ландшафті завдяки своєму унікальному голосу щодо екології, прав жінок та соціальної справедливості. Тридцятирічна жінка з Ардешу, яка зараз мешкає в Парижі, має відданий, а не активістський підхід.
Це був не перший раз, коли ми зверталися до Саломе Саке. Для інтерв'ю чи заходу. Але коли ми запропонували більш камерний формат Les Racines élémentaires, відповідь була особливо швидкою та... схвальною. Зустріч була домовлена через кілька тижнів у кафе на сході Парижа, неподалік від її будинку. Але місце було шумним і безособовим. Хіба ми не могли б піти до неї? Її очі на мить розширилися. Вона ніколи цього не робила. Але ми знайшли спільну мову. «Добре, звичайно», – погодилася вона з одним проханням: зняти взуття перед входом.
Отже, босоніж, Саломе Саке влаштувалася. «Це мій звичайний стілець, я завжди там», під світловим вікном, зручно, іноді відкинувшись назад, іноді сидячи із зігнутими ногами. І все ж вона ніколи не перестає вставати, щоб вказати на фоторамку, взяти книгу чи вказати на фіолетову стіну, де раніше записувала відео зі своїх фейс-камер.
Aucun commentaire:
Enregistrer un commentaire