Un architecte danois face à la France

Un architecte danois face à la France
Dans son dernier long métrage L’INCONNU DE LA GRANDE ARCHE, le réalisateur Stéphane Demoustier suit le parcours du Danois Johan Otto Von Spreckelsen (Claes Bang, remarquable), lauréat du concours d’architecture international de la Grande Arche de la Défense à Paris. En cette année 1983, il s’agit de l’un des projets phares du président François Mitterrand, au même titre que la pyramide du Louvre.
Pour le réalisateur, rencontré à Pessac lors de l’avant-première, « cette arche était une volonté présidentielle de mettre les moyens au service de la création, dans la continuité de l’état de grâce politique et budgétaire du début du septennat ».
Pouvoir, absurdité et esthétique
Le film porte d’ailleurs un regard subtil sur l’absurdité du pouvoir, grâce à Michel Fau, jubilatoire à l’écran, qui incarne ce président esthète qu’il n’imite ni ne parodie. Le réalisateur compare d’ailleurs l’acteur à Michael Lonsdale : « Il a sa musique, même quand il ne fait rien, extraordinaire de relâchement et de présence, plein de relief et irrésistible. »
Le film, adapté du roman La Grande Arche de Laurence Cossé, évoque donc les multiples aléas de ce chantier sous l’angle architectural et personnel, grâce au point de vue de Spreckelsen, inconnu en France.
L’art de filmer l’architecture
Et le défi est hautement relevé. Car il n’est pas si fréquent au cinéma de filmer la beauté de l’architecture et la vision d’un architecte, et encore moins de donner envie de les comprendre.
Stéphane Demoustier n’a pas fait d’école de cinéma, mais « son école a été de filmer des bâtiments et d’écouter des architectes ». Pour lui, «filmer l’architecture, c’est déjà poser des questions d’espace, car si la dimension est esthétique, elle est aussi politique et collective. Cet art devrait même s’enseigner à l’école, permettant aux élèves de s’éveiller à une sensibilité, au même titre que le dessin».
Un homme de conviction et de mystère
L’INCONNU DE LA GRANDE ARCHE, «propulsé sur le devant de la scène avec un projet plus grand que lui», discret même après sa mort, est passionnant. L’absence d’archives et de communication de son épouse – encore de ce monde – et de ses enfants permet au réalisateur de donner la part belle à la fiction, qui rend un très bel hommage à cet homme énigmatique.
À l’écran, Spreckelsen forme ainsi un binôme amoureux et professionnel de choc avec sa femme Liv (Sidse Babett Knudsen – La Fille de Brest), assistante qui veille sur les détails qui encombrent l’artiste. Elle le protège, le contient et répare souvent ses sautes d’humeur, parfois à ses dépens.
Si Spreckelsen est admirable d’être aussi farouchement attaché à des idées aussi essentielles, il a tort de ne pas suffisamment s’adapter, parce que ça lui coûte son projet et sa vie.
La confrontation au réel
Dédié à l’œuvre de sa vie, l’architecte va être sacrément chahuté et voir voler en éclats son ambition et son intégrité artistique en raison des travers typiquement français. Des travers administratifs, techniques, budgétaires et politiques symbolisés par deux personnages habitués à évoluer dans les méandres de tels chantiers et qui, paradoxalement, vont tantôt prendre sous leurs ailes l’architecte, tantôt lui mettre des barrières dans son travail.
Ainsi Subilon, administrateur en charge de la mise en œuvre du projet, personnalité inventée, fusion de plusieurs existantes, à laquelle Xavier Dolan prête ses traits, offrant par « son côté trublion, mobile, intrigant et ambitieux un contraste drôle avec les côtés monolithiques et sombres de Claes Bang ». Ou Paul Andreu (Swann Arlaud), l’architecte maître d’œuvre, plus pragmatique et adaptable, pour qui l’œuvre doit être mise avant l’architecte. Car L’INCONNU DE LA GRANDE ARCHE joue habilement sur les contrastes, aussi bien entre les personnages qu’entre les situations.
Une tragédie intime et collective
Le film partage brillamment l’impact de cette confrontation au réel sur l’architecte lui-même, mais également sur l’intimité du couple. Stéphane Demoustier a en effet l’art de susciter une forte empathie envers ses personnages, qu’on ne lâche pas d’une semelle malgré leurs défauts, tels Mélissa dans Borgo ou Lise dans La Fille au bracelet. Le réalisateur réussit à faire ressentir au spectateur ce qu’ils traversent et à les comprendre sans les aimer pour autant. Car habité, obstiné et complexe, Spreckelsen n’est pas sympathique. Mais son décalage, qui se transforme peu à peu en frustration, en désespoir et en solitude, le rend profondément attachant.

/Данський архітектор перед Францією

У своєму останньому художньому фільмі «ЧУЖИНА ВЕЛИКОГО АРКУ» режисер Стефан Демустьє розповідає про шлях данця Йохана Отто фон Шпрекельсена (чудовий Клаес Банг), переможця міжнародного архітектурного конкурсу на зведення Великої Арки оборони в Парижі. У 1983 р. це був один із флагманських проектів президента Франсуа Міттерана, нарівні з пірамідою Лувру.

Для режисера, з яким ми зустрілися в Пессаку на прем'єрі фільму, «ця арка була президентським бажанням поставити ресурси на службу творчості, продовжуючи політичний та бюджетний медовий місяць початку його семирічного терміну».

Влада, абсурд та естетика

Фільм також пропонує тонкий погляд на абсурдність влади завдяки Мішелю Фо, який захоплює на екрані, втілюючи цього президента-естета, якого він не наслідує і не пародіює. Режисер навіть порівнює актора з Майклом Лонсдейлом: «Він має свій унікальний стиль, навіть коли нічого не робить, надзвичайне поєднання розслабленості та присутності, сповнене глибини та неперевершене». Фільм, адаптований за романом Лоренса Коссе *La Grande Arche*, відображає численні виклики цього будівельного проєкту як з архітектурної, так і з особистої точки зору, завдяки точці зору Шпрекельсена, постаті, невідомої у Франції.

Мистецтво зйомок архітектури

І цей виклик чудово виконано. У кіно не так часто знімають красу архітектури та бачення архітектора, не кажучи вже про те, щоб викликати бажання зрозуміти їх.

Стефан Демустьє не навчався в кіношколі, але «його школа полягала у зйомках будівель та слуханні архітекторів». Для нього «зйомки архітектури вже порушують питання простору, тому що хоча вимір є естетичним, він також політичний та колективний». Це мистецтво має навіть викладатися в школах, дозволяючи учням пробуджувати чутливість, як і малювання».

Людина переконань і загадковості

«НЕЗНАК З ВЕЛИКОГО КОВЧЕГА», «виведений у центр уваги з проектом, більшим за нього самого», стриманий навіть після смерті, захоплює. Відсутність архівів та зв'язку з його дружиною — яка все ще жива — та його дітьми дозволяє режисеру приділити почесне місце художній літературі, яка є прекрасною даниною цій загадковій людині.

На екрані Шпрекельсен формує потужне романтичне та професійне партнерство зі своєю дружиною Лів (Сідсе Бабетт Кнудсен – 150 міліграмів), асистенткою, яка займається деталями, що обтяжують художника. Вона захищає його, стримує і часто згладжує його перепади настрою, іноді за його власний кошт. Хоча Шпрекельсен викликає захоплення за свою палку відданість таким важливим ідеям, він помиляється, не адаптуючись достатньо, бо це коштує йому проекту та життя.

Зіткнення з реальністю

Відданий справі свого життя, архітектор буде сильно вражений, і його амбіції та художня цілісність будуть розбиті через типово французькі недоліки. Ці адміністративні, технічні, бюджетні та політичні недоліки символізують два персонажі. звикли розбиратися у складнощах таких проектів, які, як не парадоксально, іноді візьмуть архітектора під своє крило, а іноді перешкоджатимуть його роботі. Так, Субілон, адміністратор, відповідальний за реалізацію проекту, є вигаданим персонажем, поєднанням кількох існуючих персонажів, якому Ксав'є Долан надає свої риси, пропонуючи через «свою руйнівну, мобільну, інтригуючу та амбітну натуру гумористичний контраст монолітним та похмурим аспектам Клаеса Банга». Або Поль Андре (Сванн Арло), більш прагматичний та адаптивний архітектор, відповідальний за проект, для якого робота має бути перед архітектором. Бо «НЕЗНАК З ВЕЛИКОГО АРКУ» майстерно грає на контрастах як між персонажами, так і між ситуаціями.

Інтимна та колективна трагедія

Фільм блискуче передає вплив цього зіткнення з реальністю на самого архітектора, а також на близькість пари. Стефан Демустьє має хист викликати сильну емпатію до своїх персонажів, за якими ми невпинно стежимо, незважаючи на їхні недоліки, як Мелісса в «Борго» чи Ліза в «Дівчині з...» Браслет. Режисеру вдається змусити глядача відчути те, через що він проходить, і зрозуміти його, не обов'язково симпатизуючи йому. Бо, будучи цілеспрямованим, впертим і складним, Шпрекельзен не викликає симпатії. Але його відчуженість, яка поступово перетворюється на розчарування, відчай і самотність, робить його надзвичайно привабливим.

"Parasocial" élu mot de l’année 2025 par le dictionnaire de Cambridge : un terme ancien qui revient en force

"Parasocial" a été élu le mot de l’année selon le dictionnaire de Cambridge. Loin d’être nouveau, cet adjectif a été particulièrement mis à l’honneur cette année.
Aujourd’hui, avec l’explosion des réseaux sociaux et des plateformes de streaming, les relations parasociales sont devenues monnaie courante. L’adjectif décrit ces relations à sens unique, dans lesquelles une personne ressent une forme d’attachement ou même d’amitié envers une personne publique, un influenceur, acteur ou chanteur, alors même que cette dernière ne le connaît pas.
À force de partager leur quotidien et leurs émotions, certaines célébrités créent un sentiment d’intimité très fort chez leur communauté. Pour les internautes, cela peut donner l’impression de les "connaître" : leurs goûts, habitudes, comme si elles faisaient partie de leur vie. Les plateformes encouragent d’ailleurs ce phénomène, notamment via les stories, les lives ou les formats de questions-réponses, qui renforcent cette illusion de proximité.
Colin McIntosh, du Cambridge Dictionary, va en ce sens : "Le terme parasocial reflète l’air du temps en 2025 […] Ce qui était autrefois un terme académique spécialisé est entré dans le langage courant". Selon lui, le site du dictionnaire a "enregistré des pics de recherches" pour le terme.
L’élection du mot " parasocial " en 2025 n’a donc rien de surprenant. Ce choix reflète une époque où la frontière entre vie publique et vie privée est plus floue que jamais, et où les relations humaines se réinventent à travers les écrans. Sera-t-il aussi votre mot de l’année ? Il ne vous reste plus que quelques jours pour participer à notre sondage, réalisé en collaboration avec Le Soir, afin d’élire le mot de l’année.

/«Парасоціальний» було обрано словом року за версією Кембриджського словника. Цей прикметник, зовсім не новий, цього року став особливо помітним.
Сьогодні, з бурхливим розвитком соціальних мереж та стрімінгових платформ, парасоціальні стосунки стали звичайним явищем. Прикметник описує ці односторонні стосунки, в яких людина відчуває певну прихильність або навіть дружбу до публічної особи, інфлюенсера, актора чи співака, навіть якщо останній їх не знає. Ділячись своїм повсякденним життям та емоціями, деякі знаменитості створюють дуже сильне відчуття близькості у своїй спільноті. Для інтернет-користувачів це може створити враження, що вони «знають» їх: їхні смаки, звички, ніби вони є частиною їхнього життя. Самі платформи заохочують це явище, зокрема через історії, прямі трансляції та формати запитань і відповідей, які підсилюють цю ілюзію близькості.
Колін Макінтош з Кембриджського словника погоджується: «Термін «парасоціальний» відображає дух часу у 2025 р. […] Те, що колись було спеціалізованим академічним терміном, увійшло у повсякденну мову». За його словами, веб-сайт словника «зафіксував сплески пошуку» цього терміна. Тому вибір слова «парасоціальний» як слова року у 2025 р. не дивує. Цей вибір відображає епоху, коли межа між публічним і приватним життям розмита як ніколи раніше, і коли людські стосунки переосмислюються через екрани. Чи стане це також вашим словом року? У вас залишилося лише кілька днів, щоб взяти участь у нашому опитуванні, проведеному у співпраці з Le Soir, щоб вибрати слово року. 

Julien Courbet

1. On connaît "forcément quelqu'un qui s'est fait avoir" : Julien Courbet dénonce l'une des pires escroqueries des 30 dernières années
Ça peut vous arriver

Des milliers de personnes concernées, et jusqu'à parfois 20 000 euros par victime... C'est sans conteste l'une des plus grosses arnaques de ces dernières décennies en France selon Julien Courbet

Julien Courbet l'assure : c'est "l'une des plus belles arnaques de ces trente dernières années". Il faut dire que les chiffres ont de quoi donner le vertige : des milliers de victimes qui ont toutes perdu entre 8 000 et 10 000 euros, voire jusqu'à 20 000 euros pour certaines, pour un préjudice total estimé à plus de 25 millions d'euros. "Cette enquête est concernante, car on a forcément quelqu'un dans son entourage qui s'est fait avoir", explique l'animateur auprès de 20 minutes, à propos du dernier numéro d'Arnaques ! L'équipe de l'émission a investigué pendant plus d'un an pour tenter de comprendre les rouages de cette escroquerie monumentale, recueillant les témoignages de nombreuses victimes à travers toute la France.
/«Ми всі знаємо когось, кого ошукали»: Жульєн Курбе викриває одну з найгірших афер останніх 30 років. Постраждали тисячі людей, а іноді до 20 000 євро на жертву... Це, безсумнівно, одна з найбільших афер останніх десятиліть у Франції, за словами Жульєна Курбе.

Жульєн Курбе стверджує: це «одна з найбільших афер останніх тридцяти років». Цифри справді вражають: тисячі жертв, кожна з яких втрачає від 8 000 до 10 000 євро, а деякі навіть до 20 000 євро, що становить загальну оцінку в понад 25 мільйонів євро.
«Це розслідування актуальне, тому що ми всі неминуче знаємо когось, кого ошукали», – пояснив ведучий програмі «20 хвилин» щодо останнього епізоду «Афери!».
Команда шоу розслідувала ситуацію понад рік, щоб спробувати зрозуміти, як працює ця масштабна афера, збираючи свідчення численних жертв по всій Франції.
2. L'homme derrière cette machinerie ? Sadri Fegaier.
Devenu à 38 ans le plus jeune milliardaire de France, il a finalement été condamné à deux ans de prison à l'issue de son procès en décembre 2024.
Aujourd'hui en liquidation judiciaire, l'entreprise qu'il a fondée est endettée à hauteur de 500 millions d'euros. C'est par le biais de la SFAM (Société française d'assurance multirisque, devenue ensuite Indexia Group) – spécialisée dans les assurances de téléphones et d'ordinateurs – que le businessman a élaboré cette malversation de grande ampleur.
Julien Courbet détaille le mécanisme de cette arnaque "super intelligente", élaborée sur plusieurs méthodes différentes : des ventes forcées, des faux contrats avec falsification des signatures, mais aussi et surtout, la multiplication des prélèvements à l'insu des consommateurs.

En plus de sa peine de prison et d'une amende de 300 000 euros, Sadri Fegaier a aussi reçu l'obligation de rembourser les victimes de son escroquerie... et de restituer les 14 millions d'euros qu'il doit à l'Urssaf. Bien sûr, l'homme d'affaires a fait appel de cette décision, et la procédure de dédommagement des victimes s'annonce laborieuse. "Les clients pourront être remboursés selon une grille de lecture assez serrée, donnée par le tribunal : il faut justifier avoir été appelé, il faut justifier avoir eu une proposition de remboursement. C'est compliqué, mais il y aura des clients remboursés par ce prisme et, encore, sous condition de solvabilité", indique Me Emma Léoty. 
/Хто стоїть за цією схемою? Садрі Фегайєр. У 38 років він став наймолодшим мільярдером Франції, але зрештою був засуджений до двох років ув'язнення після суду в грудні 2024 року. Зараз компанія, яку він заснував, перебуває в процесі ліквідації та має борг у розмірі 500 мільйонів євро. Саме через SFAM (Société française d'assurance multirisque, пізніше перейменовану на Indexia Group), яка спеціалізується на страхуванні телефонів та комп'ютерів, бізнесмен організував це масштабне шахрайство.
Жульєн Курбе детально описує механізм цієї «суперінтелектуальної» афери, розробленої з використанням кількох різних методів: примусового продажу, підроблених контрактів з підробленими підписами, а також, і перш за все, збільшення кількості зняттів коштів без відома споживачів.
3. "Vous achetez dans une grande enseigne un portable ou un ordinateur, vous souscrivez à une assurance en cas de casse, de perte ou encore de vol, en vous disant que 10 euros par mois pour une assurance, ça vaut le coup. Et, au bout d'un moment, le client va s'apercevoir que le prélèvement mensuel n'est pas unique, et qu'il a été prélevé cinq fois, avec cinq intitulés et avec des montants différents", explique l'animateur.

En cinq ans, Benjamin explique avoir perdu 10 700 euros, pour une assurance qui aurait dû lui coûter 1 500 euros sur la même période. C'est seulement après tout ce temps qu'il a compris que de l'argent lui était prélevé sans raison, plusieurs fois par mois. Comme lui, certaines victimes ont remarqué que leurs comptes étaient ponctionnés par plusieurs sociétés différentes, toutes appartenant à Sadri Fegaier. 

Pire encore, des témoins racontent avoir été prélevés sans jamais avoir signé de contrat, ou transmis leurs coordonnées bancaires. En réalité, un seul mail proposant un contrat d'assurance, même sans réponse, suffisait à activer un abonnement. Et cela, grâce à un partenariat avec le groupe Fnac Darty, qui transmettait les informations bancaires des clients ayant acheté un téléphone ou un ordinateur.

En plus de sa peine de prison et d'une amende de 300 000 euros, Sadri Fegaier a aussi reçu l'obligation de rembourser les victimes de son escroquerie... et de restituer les 14 millions d'euros qu'il doit à l'Urssaf. Bien sûr, l'homme d'affaires a fait appel de cette décision, et la procédure de dédommagement des victimes s'annonce laborieuse. "Les clients pourront être remboursés selon une grille de lecture assez serrée, donnée par le tribunal : il faut justifier avoir été appelé, il faut justifier avoir eu une proposition de remboursement. C'est compliqué, mais il y aura des clients remboursés par ce prisme et, encore, sous condition de solvabilité", indique Me Emma Léoty.

/«Ви купуєте мобільний телефон або комп'ютер у великого роздрібного продавця, оформлюєте страховку на випадок поломки, втрати або крадіжки, думаючи, що 10 євро на місяць за страховку того варті. І через деякий час клієнт розуміє, що щомісячне зняття коштів – це не один платіж, а п'ять окремих зняттів, кожне з яких має різний опис та суму», – пояснює телеведучий.

За словами Бенджаміна, протягом п'яти років він втратив 10 700 євро на страховці, яка мала б коштувати йому 1500 євро за той самий період. Лише після всього цього часу він зрозумів, що з нього стягують кошти без причини, кілька разів на місяць. Як і він, деякі жертви помітили, що з їхніх рахунків списували кошти кілька різних компаній, усі з яких належать Садрі Фегаєру. Ще гірше те, що свідки повідомляли про списання коштів, навіть не підписуючи контракт і не надаючи своїх банківських реквізитів. Насправді, одного електронного листа з пропозицією страхового договору, навіть без відповіді, було достатньо для активації підписки. Це стало можливим завдяки партнерству з групою Fnac Darty, яка передавала банківську інформацію клієнтів, які придбали телефон або комп'ютер.

Окрім тюремного ув'язнення та штрафу в розмірі 300 000 євро, Садрі Фегаєру також було наказано відшкодувати збитки жертвам його шахрайства та повернути 14 мільйонів євро, які він винен французькому агентству соціального забезпечення Urssaf. Звичайно, бізнесмен оскаржив це рішення, і процес компенсації для жертв обіцяє бути складним. «Клієнти отримають відшкодування відповідно до досить суворих критеріїв, встановлених судом: вони повинні довести, що з ними зв'язалися та що вони отримали пропозицію про відшкодування. Це складно, але деякі клієнти отримають відшкодування завдяки цьому процесу, і навіть тоді, лише якщо вони зможуть довести свою платоспроможність», – пояснює адвокат Емма Леоті.
4. Bonjour tout le monde ! Ce matin, nous aiderons Imène. En août 2024, elle achète une citadine de 2020 à un professionnel pour 14.500€. Malheureusement, en septembre 2025, lors d’un contrôle de police, elle apprend que sa voiture est déclarée volée. Imène est même placée en garde à vue, elle passe plus d’une heure en cellule ! Imène porte plainte contre le vendeur, mais ce dernier nie toute responsabilité. Il refuse de la rembourser. Notre auditrice se retrouve aujourd’hui sans voiture et sans argent !

/Доброго ранку всім! Цього ранку ми збираємося допомогти Імен.
У серпні 2024 р. вона купує міський автомобіль 2020 р. випуску у професіонала за 14 500 євро. На жаль, у вересні 2025 р. під час поліцейської перевірки вона дізнається, що її автомобіль повідомлено про крадіжку. Імен навіть затримують і вона проводить понад годину в камері!
Імен подає скаргу на продавця, але він заперечує будь-яку відповідальність. Він відмовляється відшкодовувати їй збитки.
Наша слухачка залишається без машини та без грошей!

5. 

Après plus de 70 ans d'existence, cette enseigne déco culte ouvre enfin en France

Rares sont les enseignes déco nordiques à ne pas avoir de points de vente dans l'Hexagone, et pourtant, subsistait cette irrésistible finlandaise. Fondée en 1951, cette maison de design maîtrise l'art de l'imprimé comme personne. D'abord spécialisée dans la mode, elle est aujourd'hui une référence en décoration. Sa fondatrice, Armi Ratia se fait connaître et remarquer pour ses robes colorées aux imprimés audacieux et géométriques, à contre-courant de la mode de l'époque. Le succès est immédiat, notamment grâce au modèle Jokapoika ainsi qu'aux motifs d'artistes comme Maija Isola, créatrice du célèbre motif floral Unikko.
C'est plus tard, face à l'engouement pour ses fameux imprimés, que la marque étend son univers au linge de maison, à la vaisselle, au papier peint et aux accessoires déco, devenant une icône du design scandinave. Ce n'est donc pas un hasard si IKEA collabore avec elle en 2023, pour la collection Bastua. Ont suivi Uniqlo, Adidas, Crocs et, plus récemment, Artek. 
Ravie de combler ses fans Français, la marque a choisi d'ouvrir son tout premier magasin au cœur du Marais. Haut en couleurs, en accord total avec le credo de l'enseigne - "inviter chaque personne à être heureuse telle qu'elle est" - il distille joie de vivre et créations coups de cœur. Derrière sa façade verte, l'intérieur s'inspire de l'usine d'impression textile d'Helsinki : un lieu où architecture industrielle, motifs audacieux et ambiance chaleureuse se rencontrent. Le béton et l'acier côtoient des touches de couleur et de texture, tandis que les imprimés emblématiques se déploient sur les textiles, les céramiques et le mobilier, transformant la boutique en un dialogue vivant entre art et design.
Plus qu'un simple magasin, Marimekko Le Marais fait office de galerie vivante et de lieu de rencontre pour la communauté, un espace où le savoir-faire finlandais est mis en valeur à travers le prisme d'une vie moderne et joyeuse. Un lieu à l'image de l'effervescence créative de Paris : créatif, vibrant, inspiré - et profondément fidèle à ses racines nordiques. "Il était temps !", "La meilleure nouvelle de la semaine" peut-on lire parmi les nombreux commentaires enthousiastes sous la vidéo annonçant l'ouverture sur Instagram.
Envie de réveiller votre garde-robe ou votre intérieur cet automne ? Marimekko Le Marais n'attend que vous au 120 Rue Vieille du Temple dans le IIIe arrondissement de Paris, du lundi au samedi, de 11 h à 19 h et le dimanche de 12 h à 19 h. On s'y retrouve ?

/Рідко можна знайти скандинавські дизайнерські бренди без представництва у Франції, проте ця неперевершена фінська компанія залишилася. Заснований у 1951 році, цей дизайнерський дім опанував мистецтво друку як ніхто інший. Спочатку спеціалізуючись на моді, зараз він є провідним ім'ям у дизайні інтер'єрів. Його засновниця, Армі Ратія, вперше отримала визнання завдяки своїм барвистим сукням зі сміливими геометричними принтами, що відрізнялися від панівної моди того часу. Успіх був миттєвим, зокрема завдяки сукні Jokapoika та дизайну таких художників, як Майя Ізола, авторка знаменитого квіткового візерунка Unikko. Пізніше, у відповідь на зростання популярності своїх відомих принтів, бренд розширив свій асортимент, включивши постільну білизну, посуд, шпалери та декоративні аксесуари, ставши іконою скандинавського дизайну. Тож не випадково IKEA співпрацювала з нею у 2023 році для колекції Bastua. Uniqlo, Adidas, Crocs і, зовсім недавно, Artek наслідували цей приклад.

Радий догодити своїм французьким шанувальникам, бренд вирішив відкрити свій перший магазин у самому серці району Маре. Яскравий та ідеально відповідає кредо бренду – «запрошувати кожного бути щасливим таким, яким він є» – він випромінює радість життя та демонструє найпривабливіші дизайнерські рішення. За зеленим фасадом інтер'єр черпає натхнення з текстильної друкарні в Гельсінкі: місця, де поєднуються промислова архітектура, сміливі візерунки та тепла атмосфера. Бетон і сталь поєднуються з відтінками кольору та текстури, а фірмові принти бренду прикрашають текстиль, кераміку та меблі, перетворюючи магазин на живий діалог між мистецтвом та дизайном.
Marimekko Le Marais – це більше, ніж просто магазин, це яскрава галерея та громадський центр, простір, де фінська майстерність демонструється крізь призму сучасного та радісного способу життя. Це місце, яке відображає творчу енергію Парижа: креативне, яскраве, натхненне – і глибоко вірне своєму скандинавському корінню. «Настав час!» та «Найкращі новини тижня» – лише деякі з численних захоплених коментарів під відеороликом про відкриття в Instagram. Хочете оновити свій гардероб або дім цієї осені? Marimekko Le Marais чекає на вас за адресою 120 Rue Vieille du Tample у 3-му окрузі Парижа. Він працює з понеділка по суботу з 11:00 до 19:00 та у неділю з 12:00 до 19:00. Побачимося там?

Métro 3 : à Bruxelles, le contrôle démocratique mis à l’épreuve par un projet à la dérive

Métro 3 : à Bruxelles, le contrôle démocratique mis à l’épreuve par un projet à la dérive

Au parlement bruxellois, la commission spéciale sur le métro 3 s’est ouverte dans un climat tendu. L’enjeu, de contrôle démocratique d’un projet qui a largement déraillé, est de taille.

Je reste un peu sur ma faim. — Le député bruxellois Stijn Bex (Groen) a sans doute traduit un sentiment assez général à l’issue de la première session de la commission spéciale consacrée aux travaux du métro 3. Pendant plus de quatre heures, le vice-président de la Stib et le directeur de son service d’études ont apporté des réponses aux nombreuses (plus de cent au total !) questions des parlementaires régionaux. Motif de leur inquiétude : la tournure du chantier de cette nouvelle ligne de métro qui doit relier, du sud au nord de la Région, la station Albert (Forest) à Bordet (Evere), en passant par la gare du Nord.

/Метро 3: У Брюсселі демократичний нагляд випробовується проектом у безладі
У брюссельському парламенті спеціальний комітет з питань третьої гілки метро (3)  розпочав роботу в напруженій атмосфері.
Ставки високі: забезпечення демократичного нагляду за проектом, який значною мірою зійшов з рейок.
Мені хочеться більшого. — Брюссельський депутат Стейн Бекс (Грун), ймовірно, висловив досить поширену думку після першого засідання спеціального комітету, присвяченого проекту третьої гілки метро (3).
Протягом понад чотирьох годин віце-президент STIB (Брюссельської міжкомунальної транспортної компанії) та директор її дослідницького відділу відповідали на численні запитання (загалом понад сто!) від регіональних парламентарів.
Джерело їхнього занепокоєння: хід будівництва цієї нової лінії метро, ​​яка має з'єднати станцію Альберт (Форест) з Борде (Евер) через Північний вокзал з півдня на північ Брюссельського столичного регіону.

Je suis prof et si un élève ne respecte pas les règles, il recevra une punition. Comment expliquer aux enfants que je ne suis pas méchant ?

1. Je suis prof et si un élève ne respecte pas les règles, il recevra une punition. Comment expliquer aux enfants que je ne suis pas méchant ?

Cette réponse peut ne pas être une traduction fidèle de la réponse de 

Robert Martin

 dans Quora en anglais :

It is my responsibility to make sure students are following the rules. If a student does not follow the rules, he/she will receive a punishment. How do I explain to kids that I am not being mean? How do I explain to parents that I am not being mean?

J'ai participé à de nombreuses conférences de parents. Ma première suggestion serait de changer de langage. La punition implique un certain type de jugement. Le jugement se réfère à la valeur d'une personne plutôt qu'à la gestion d'un comportement. Vous pouvez gérer un comportement et respecter la divinité d'un enfant sans porter de jugement. Au lieu de punition, dites conséquence pour les comportements inadaptés. J'utilise la terminologie de l'affirmation pour les comportements adaptatifs et celle de la conséquence pour les comportements inadaptés. Je dis même que je parle du comportement de Johnny seulement, et non de Johnny, pour éviter qu'un parent ou un enfant ne me redirige vers un autre sujet que le comportement, comme mon enseignement. Pour moi, la gestion de la classe consiste à gérer les comportements inadaptés et à faire en sorte que l'élève devienne aussi adaptable que possible.
J'enseigne à l'individu aussi bien qu'au groupe. Il s'agit d'un post sur la façon dont je me suis adapté à différents groupes en fonction de leur capacité d'adaptation. Je le renvoie ici car je pense qu'il est utile pour répondre à votre question.
Un bon enseignant laisse le type d'apprenant dicter le type d'enseignant. Si j'avais un groupe d'apprenants nécessiteux et dysfonctionnels qui n'avaient pas établi de comportements de base, j'étais plus directif et plus strict dans mon approche. Si les apprenants s'adaptaient mieux et maîtrisaient les comportements de base, s'ils avaient plus de compétences techniques pour les matières enseignées, j'étais plus un meneur de jeu et j'avais une approche plus amusante. Je pouvais changer de rôle et les laisser enseigner pendant que je jouais le comique pendant un certain temps, et nos rôles pouvaient passer spontanément d'un jeu à l'autre au moment où l'on se concentrait sur la tâche à accomplir. Ce type d'apprentissage offre une telle flexibilité. On pouvait s'amuser davantage et l'apprentissage s'en trouvait même amélioré.
S'il s'agissait d'un groupe de durs à cuire qui se concentrait sur un comportement inadapté, sur la recherche de l'attention et sur des choses hors tâche, ils n'avaient souvent pas la flexibilité nécessaire pour me permettre de passer de l'humour à la concentration sur la tâche, et de jouer avec eux autant, parce que dès que j'étais drôle et que j'introduisais le jeu, il leur fallait une éternité pour revenir à la leçon instructive, et trop de temps était ainsi perdu. Moins l'apprenant était flexible et mature, plus je devais être directif, inflexible et sérieux.
Un bon enseignant lit l'apprenant non seulement en fonction de son niveau d'instruction, mais aussi en fonction de sa maturité et de son comportement d'apprentissage. Les classes, en tant que groupes, avaient leur propre personnalité et le bon enseignant assumait le rôle qu'il devait assumer pour créer les meilleures conditions de réussite et l'environnement d'apprentissage en classe le plus productif possible.

/Я вчитель, і якщо учень не дотримується правил, його покарають. Як пояснити дітям, що я не поводжуся погано?
Ця відповідь може не бути точним перекладом відповіді Роберта Мартіна на Quora англійською мовою:
Це мій обов'язок стежити за тим, щоб учні дотримувалися правил. Якщо учень не дотримується правил, він/вона отримає покарання. Як пояснити дітям, що я не поводжуся погано? Як пояснити батькам, що я не поводжуся погано?
Я відвідував багато батьківських конференцій. Моя перша пропозиція — змінити мову. Покарання передбачає певний вид судження. Судження стосується цінності людини, а не управління поведінкою. Ви можете керувати поведінкою та поважати цінність дитини, не виносячи судження. Замість покарання кажіть "наслідки" за неналежну поведінку. Я використовую термінологію ствердження для адаптивної поведінки та "наслідки" для дезадаптивної поведінки. Я навіть кажу, що говорю лише про поведінку Джонні, а не про самого Джонні, щоб запобігти тому, щоб батьки чи дитина спрямували мене на щось інше, ніж поведінка, наприклад, на моє викладання. Для мене управління класом полягає в управлінні неадаптивною поведінкою та забезпеченні максимальної адаптації учня.
Я навчаю як окремої людини, так і групи. Це публікація про те, як я адаптувався до різних груп на основі їхньої адаптивності. Я даю посилання на неї тут, бо вважаю, що це допоможе відповісти на ваше запитання.
Хороший вчитель дозволяє типу учня диктувати тип вчителя. Якщо у мене була група учнів, які потребують допомоги та не мають базової поведінки, які не сформували базової поведінки, я був більш директивним та суворішим у своєму підході. Якщо учні краще адаптувалися та опановували базову поведінку, якщо вони мали більше технічних навичок з предметів, що викладаються, я ставав більш фасилітатором і мав більш ігровий підхід. Я міг мінятися ролями та дозволяти їм навчати, поки я деякий час грав роль коміка, і наші ролі могли спонтанно переходити з однієї гри в іншу, коли ми зосереджувалися на поточному завданні. Такий тип навчання пропонує таку гнучкість. Ми могли б більше розважатися, і навчання навіть покращилося.
Якщо це була група сильних дітей, зосереджених на деструктивній поведінці, пошуку уваги та діяльності поза темою, їм часто бракувало гнучкості, щоб я міг плавно переходити від гумору до зосередження на завданні та максимально залучати їх. Щойно я був кумедним і пропонував гру, вони постійно поверталися до повчального уроку, марнуючи дорогоцінний час. Чим менш гнучким і зрілим був учень, тим більш директивним, негнучким і серйозним мав бути я.
Хороший учитель розуміє учня не лише з точки зору його освітнього рівня, але й його зрілості та стилю навчання. Класи, як групи, мають свої унікальні особистості, і хороший учитель відіграє необхідну роль у створенні найкращих умов для успіху та максимально продуктивного навчального середовища в класі.

2. Pourquoi vous êtes devenue prof? Vous avez été punie? On vous a forcée? Moi, j'voudrais pas. À ce prix-la!

France : la remise en liberté de Nicolas Sarkozy tranchée par la justice ce lundi

Après trois semaines de détention, l’ancien président condamné pour association de malfaiteurs dans l’affaire libyenne pourrait sortir de prison dès ce lundi. Une décision est attendue à 13h30. Avant son procès en appel, Nicolas Sarkozy redevient présumé innocent. 
Il est apparu ce lundi matin sur un écran. Le teint pâle, vêtu d’un pull et d’un costume bleu marine. A ses côtés, l’un de ses avocats, Jean-Michel Darrois. C’est en visioconférence depuis la prison de la Santé que Nicolas Sarkozy a assisté à l’audience de la cour d’appel de Paris chargée de statuer sur sa demande de remise en liberté.

/Після трьох тижнів ув’язнення колишній президент, засуджений за змову в лівійській справі, може бути звільнений з в’язниці вже цього понеділка. Рішення очікується о 13:30. Перед апеляційним розглядом Ніколя Саркозі знову вважається невинним.

Він з’явився на екрані цього понеділка вранці. Блідий, він був одягнений у светр і темно-синій костюм. Поруч з ним був один з його адвокатів, Жан-Мішель Дарруа. Ніколя Саркозі був присутній на слуханні в Апеляційному суді Парижа, який мав винести рішення щодо його клопотання про звільнення, через відеоконференцію з в'язниці Ла-Санте.

Piste de réflection...

Piste de réflection... 

En 1922, une équipe de scientifiques arriva à l’Hôpital général de Toronto, où les salles étaient remplies d’enfants souffrant de diabète avancé. Beaucoup de jeunes patients étaient dans le coma diabétique, au bord de la mort à cause d’une acidocétose. D’autres survivaient à peine grâce à des régimes de famine — alors le seul moyen connu de ralentir la maladie. Les parents restaient impuissants au chevet de leurs enfants, attendant l’inévitable.
Puis, quelque chose d’extraordinaire se produisit. Les scientifiques passèrent de lit en lit, injectant à chaque enfant un nouvel extrait purifié appelé insuline. Alors qu’ils atteignaient le dernier enfant, encore inconscient, le tout premier patient traité commença à bouger. Un à un, les enfants se réveillèrent, sortant de leur coma. Ce qui avait été une salle remplie de douleur et de désespoir se transforma en un lieu débordant de soulagement et de joie.
Ce moment historique fut le résultat du travail acharné de Frederick Banting et Charles Best, sous la direction de John Macleod à l’Université de Toronto. Avec l’aide de James Collip, ils affinèrent et purifièrent l’insuline, la rendant utilisable à grande échelle. Plutôt que de tirer profit de leur découverte, Banting, Best et Collip cédèrent le brevet à l’Université de Toronto pour seulement un dollar, estimant qu’elle appartenait à l’humanité. En 1923, Banting et Macleod reçurent le prix Nobel en reconnaissance de cette avancée salvatrice.
Cette découverte révolutionnaire a sauvé des millions de vies. 

/Їжа для роздумів...
У 1922 році команда вчених прибула до лікарні загального профілю Торонто, палати якої були заповнені дітьми, які страждали на діабет на пізній стадії. Багато молодих пацієнтів перебували в діабетичній комі, на межі смерті від кетоацидозу. Інші ледве виживали завдяки голодним дієтам — єдиному відомому тоді способу уповільнити перебіг хвороби. Батьки безпорадно стояли біля ліжок своїх дітей, чекаючи неминучого.
Потім сталося щось надзвичайне. Вчені переходили від ліжка до ліжка, вводячи кожній дитині новий очищений екстракт під назвою інсулін. Коли вони дійшли до останньої дитини, яка все ще була непритомною, перший пацієнт, якого лікували, почав рухатися. Одна за одною діти прокидалися, виходячи з коми. Те, що було палатою, сповненою болю та відчаю, перетворилося на місце, що переповнювало полегшення та радість.
Цей історичний момент став результатом невпинної праці Фредеріка Бантінга та Чарльза Беста під керівництвом Джона Маклеода з Університету Торонто. За допомогою Джеймса Колліпа вони рафінували та очищали інсулін, зробивши його придатним для використання у великих масштабах. Замість того, щоб отримати прибуток від свого відкриття, Бантінг, Бест і Колліп передали патент Торонтському університету лише за один долар, вважаючи, що він належить людству. У 1923 р. Бантінг і Маклеод отримали Нобелівську премію на знак визнання цього прориву, що врятував життя.
Це новаторське відкриття врятувало мільйони життів.

COP30 : les Etats-Unis montrés du doigt

1. Le président brésilien Lula s’en est pris aux négationnistes du climat. En l’absence de  Donald Trump, le gouverneur démocrate de Californie, Gavin Newsom, en a profité pour décocher des flèches contre le président climatosceptique. 
Le sommet mondial sur le climat de cette année s’ouvre ce lundi au Brésil. Vu les tensions internationales, l’ambiance n’est pas à la fête. Mais les enjeux n’ont jamais été aussi cruciaux. Pour tous les pays du monde. Cinq questions pour garder le fil.

La «COP de l’action» : déjà fait. «La COP de la mise en œuvre» : déjà servi. «Il est temps d’agir» : déjà utilisé… La COP30 qui s’ouvre ce lundi dans la ville brésilienne de Belém sera donc « la COP de la vérité », a décrété la présidence du grand pays sud-américain qui mènera les débats du sommet mondial sur le climat. On y attend environ 50.000 personnes jusqu’au 21 novembre dans des conditions d’hébergement très acrobatiques.

Le symbole est fort : défenseur historique des pays du sud, très impliqué dans le dossier climatique, hébergeant la majeure partie d’une des forêts les plus importantes au monde, pays socio-économiquement « émergent », permanent grand écart entre d’ambitieuses politiques de transition et un statut assumé de producteur de pétrole, le Brésil est un condensé des tensions autour des questions climatiques. Avec une diplomatie affûtée comme un couteau japonais, qui pouvait au mieux incarner l’ampleur et la complexité du problème tout en ayant une chance de piloter les négociations jusqu’à bon port ?

/Президент Бразилії Лула розкритикував заперечувачів зміни клімату. За відсутності Дональда Трампа, губернатор Каліфорнії, демократ Гевін Ньюсом, скористався нагодою, щоб розпочати нападки на президента-скептика щодо клімату.

Цьогорічний глобальний саміт щодо клімату відкривається цього понеділка в Бразилії. З огляду на міжнародну напруженість, атмосфера далеко не святкова. Але ставки ще ніколи не були вищими. Для кожної країни світу. П'ять питань, щоб ви були в курсі.

"Саміт дій": вже зроблено. "Саміт впровадження": вже виконано. "Час діяти": вже використано… COP30, який відкривається цього понеділка в бразильському місті Белен, тому буде "Самітом правди", – заявила президентство великої південноамериканської країни, яка очолить дебати на глобальному саміті щодо клімату. Очікується, що там до 21 листопада перебуватиме близько 50 000 людей у ​​дуже ненадійних умовах проживання. Символізм потужний: Бразилія, історичний захисник країн, що розвиваються, глибоко залучена до боротьби зі зміною клімату, батьківщина більшості найбільших лісів світу, соціально-економічно "новітня" країна, яка постійно балансує між амбітною перехідною політикою та визнаним статусом виробника нафти, втілює напруженість навколо кліматичних питань. З дипломатією, гострою, як японський ніж, хто може краще представити масштаб і складність проблеми, водночас маючи шанс успішно провести переговори до її вирішення?

2. Le politologue Vincent de Coorebyter : «Je ne parlerais pas d’extrême droite au MR, mais d’un populisme assumé»

Malgré des signaux jugés troublants, le politologue et philosophe affirme que le MR ne change pas de nature mais influence un climat politique devenu plus antagoniste.

C’était il y a trois semaines. Echaudé par l’activisme de groupes antifas hyper remontés contre la tenue d’une réunion du MR, devant accueillir notamment Georges-Louis Bouchez et David Clarinval, le bourgmestre socialiste de Saint-Gilles, Jean Spinette, menaçait d’interdire l’événement faute de moyens policiers suffisants. Les antifas allaient-ils trop loin en sabotant le processus démocratique, tout juste un mois après la tentative de blocage pour le moins houleuse de la soirée d’hommage à Jean Gol ?

Nous vous avions sollicité pour parler des enjeux démocratiques que posait la menace d’interdiction de la réunion du MR à Saint-Gilles. Vous nous aviez dit ne pas vouloir répondre, n’étant vous-même pas au clair quant à savoir si le MR devait ou non être considéré d’extrême droite. Pour être honnête, on a été surpris par votre réponse. Qu’en est-il aujourd’hui ?
/Політолог Вінсент де Куребайтер: "Я б не назвав MR ультраправою, а радше відкритим популізмом".

Попри те, що він вважає тривожними ознаками, політолог і філософ стверджує, що MR не змінює своєї природи, а впливає на політичний клімат, який став більш антагоністичним.

Це було три тижні тому. Розлючений активізмом антифашистських груп, які люто виступали проти зустрічі MR, на якій мали бути присутні, серед інших, Жорж-Луї Буше та Давід Кларенваль, мер-соціаліст Сен-Жиля Жан Спінетт погрожував заборонити захід через недостатні ресурси поліції. Чи не зайшли антифашисти надто далеко, саботуючи демократичний процес, лише через місяць після досить бурхливої ​​спроби заблокувати вечір вшанування Жана Голя?

Ми просили вас обговорити демократичні наслідки загрози заборони зустрічі MR у Сен-Жилі. Ви сказали нам, що не хочете відповідати, оскільки самі не мали чіткого уявлення про те, чи слід вважати MR ультраправою. Чесно кажучи, ми були здивовані вашою відповіддю. Яка ситуація сьогодні?

Забуті сім’ї тимчасового захисту: саме ті жінки, які виявили солідарність, є жертвами системи, розробленої для гарантування солідарності

 ‘Vergeten gezinnen van de tijdelijke bescherming: juist de vrouwen die solidair waren, zijn de dupe van een systeem dat solidariteit moest garanderen’
Juriste Marta Barandiy staat in deze bijdrage stil bij het lot van   een minder zichtbare groep binnen de Oekraïense gemeenschap in België :vrouwen die hun ouders opvangen (als gastgezinnen), maar daardoor zelf uit het sociale beschermingssysteem vielen. Ze legt uit hoe lokale interpretaties van “solidariteit” leiden tot structurele afhankelijkheid en genderongelijkheid, en waarom dit relevant is in aanloop naar het einde van de Richtlijn Tijdelijke Bescherming in 2027.
Toen de Europese Unie in maart 2022 de Richtlijn Tijdelijke Bescherming activeerde, was dat een historisch moment van Europese solidariteit. Miljoenen mensen uit Oekraïne kregen onmiddellijk bescherming in de EU: recht op verblijf, gezondheidszorg en maatschappelijke steun.
In België hebben duizenden burgers en lokale besturen met open armen gereageerd. Gemeenten organiseerden opvang, gezinnen openden hun deuren, en solidariteit kreeg letterlijk een gezicht.
Maar er bestaat ook een minder zichtbaar verhaal – dat van een specifieke groep mensen voor wie het systeem niet werkte zoals bedoeld.
De vergeten gezinnen van de tijdelijke bescherming
Vandaag verblijven er ongeveer 70.000 Oekraïners onder tijdelijke bescherming in België. Ongeveer 30.000 mensen hebben in de voorbije drie jaar maatschappelijke steun van een OCMW ontvangen – niet allemaal tegelijk, maar verspreid in de tijd.
Lokale OCMW’s (CPAS) ontvingen hiervoor middelen van de federale overheid, aangevuld met Europese steun voor opvang en huisvesting. Toch kwam deze hulp niet bij iedereen terecht. Vooral Oekraïense vrouwen die hun ouders opvingen – hun moeders of vaders die als vluchtelingen naar België kwamen – voelden zich uit het systeem geduwd.
Omdat ze niet geregistreerd waren als “officiële host families” (zoals bij de opvang via het Rode Kruis of Fedasil), kwamen ze niet in aanmerking voor enige vergoeding.En omdat ze hun ouders onderdak boden, beschouwden de OCMW’s hun huishouden als één geheel, waardoor de ouders geen recht hadden op steun.
Zo werden juist de vrouwen die solidair waren, zelf de dupe van een systeem dat solidariteit moest garanderen.
Solidariteit achter de keukentafel
Een vrouw uit Leuven vertelt hoe haar moeder, die na een beroerte arriveerde, geen leefloon kreeg omdat haar dochter werkt.
Een alleenstaande moeder in Gent ondersteunt zowel haar kinderen als haar bejaarde ouders, terwijl haar loon als “voldoende” wordt beschouwd – voor twee generaties tegelijk.
Deze gezinnen kozen daar niet voor.
Ze werden administratief samengevoegd, alsof samenwonen automatisch financiële afhankelijkheid betekent.Maar in werkelijkheid betalen deze vrouwen al drie jaar lang dubbel: huur, energie, medische zorg, vervoer en eten – alles voor twee huishoudens.
Hun solidariteit werd niet erkend als menselijkheid, maar als budgettaire rekensom. Zo ontstaat een vicieuze cirkel: zonder financiële steun kunnen ouders geen woning huren, en zonder eigen woning beschouwt het OCMW hen als deel van het huishouden van hun kinderen – waardoor ze opnieuw uitgesloten worden van hulp.
Drie generaties Oekraïners onder één Gents dak: ‘Naar het nieuws uit Oekraïne kijken is te deprimerend’
Een lappendeken van 581 interpretaties
België telt 581 OCMW’s, en elk beslist anders. In sommige gemeenten krijgt een ouder wél individuele steun, in andere niet.
De toegang tot rechten hangt dus af van de postcode – niet van de nood. Die willekeur heeft echte gevolgen: gezinnen raken uitgeput, kinderen delen hun kamer met grootouders, vrouwen dragen een onzichtbare zorglast die niemand meetelt.
Het dubbele criterium: genoeg om te dragen, te weinig om te bestaan
Het wrangste is dat België twee tegenovergestelde normen hanteert. Voor het OCMW verdienen deze vrouwen “genoeg” om hun ouders te onderhouden – daarom krijgen ze geen hulp.
Maar wanneer ze een aanvraag indienen voor gezinshereniging of een nieuw verblijfsstatuut na afloop van de tijdelijke bescherming, oordeelt de Dienst Vreemdelingenzaken dat hun inkomen onvoldoende is.
Wat volgens de ene administratie genoeg is om twee generaties te voeden, is volgens de andere niet genoeg om samen te mogen leven.
Dit is geen solidariteit, maar een bureaucratische paradox: een huis dat juridisch wordt gedeeld, maar financieel op instorten staat.
De genderdimensie van ‘onderhoudsplicht’
In meer dan 80% van de gevallen gaat het om vrouwen – Belgische of in België wonende Oekraïense dochters – die hun ouders onderhouden. Ze werken, betalen belastingen, en dragen tegelijk de zorg voor twee gezinnen.
Sommigen spreken over chronische vermoeidheid, angst en financiële uitputting. De wettelijke onderhoudsplicht die bedoeld was als moreel principe, is zo uitgegroeid tot een vorm van onbetaalde arbeid.
Zelfs binnen het Belgisch recht kan de onderhoudsplicht tussen ouders en volwassen kinderen nooit volledig of onbeperkt zijn. 

In de praktijk gaat het hier echter om een quasi-permanente en totale afhankelijkheid, die onevenredig zwaar weegt op Oekraïense vrouwen die zelf proberen te integreren in België.

Wat begon als tijdelijke opvang, is veranderd in structurele afhankelijkheid – en dat treft vooral vrouwen.

De toekomst: 2027 en daarna?

In maart 2027 loopt de Europese Richtlijn Tijdelijke Bescherming af. Vanaf dan zal elke lidstaat zelf beslissen welk statuut deze mensen krijgen.

Juist de gezinnen die vandaag buiten het systeem vallen, lopen het grootste risico opnieuw onzichtbaar te worden.Ze zijn niet geïntegreerd in de arbeidsmarkt, hebben geen eigen woning, en hun situatie is administratief grijs. Wanneer de tijdelijke bescherming eindigt, zullen velen van hen moeten overschakelen naar gezinshereniging.

Maar hun inkomen – dat vandaag “genoeg” wordt geacht om ouders te onderhouden – zal dan plots “te weinig” blijken voor een verblijfsvergunning.

Dezelfde mensen, hetzelfde loon, tegenovergestelde beoordeling.

Solidariteit moet niet verdwijnen, maar herontdekt worden

De Belgische samenleving heeft enorm veel gedaan om Oekraïners op te vangen – dat mag niet vergeten worden. Maar juist daarom is het belangrijk om te erkennen dat er ook blinde vlekken zijn. Solidariteit hoeft niet afgeschaft of geprivatiseerd te worden.

Ze moet opnieuw worden begrepen als iets dat de staat en de burgers samen dragen – niet de ene in plaats van de andere.

Echte solidariteit betekent dat niemand onzichtbaar wordt gemaakt omdat hij in het verkeerde huis woont.

/«Забуті сім’ї тимчасового захисту: саме ті жінки, які виявили солідарність, є жертвами системи, розробленої для гарантування солідарності».

У цій статті юристка Марта Барандій розмірковує над долею менш помітної групи в українській громаді Бельгії: жінок, які приймають своїх батьків, але самі в результаті випали з системи соціального захисту. Вона пояснює, як місцеві інтерпретації «солідарності» призводять до структурної залежності та гендерної нерівності, і чому це актуально напередодні закінчення терміну дії Директиви про тимчасовий захист у 2027 році.

Коли Європейський Союз активував Директиву про тимчасовий захист у березні 2022 року, це був історичний момент європейської солідарності. Мільйони людей з України негайно отримали захист у ЄС: право на проживання, охорону здоров’я та соціальну підтримку.

У Бельгії тисячі громадян та місцевих органів влади відреагували з ентузіазмом. Муніципалітети організували притулки, сім’ї відчинили свої двері, і солідарність буквально набула людського обличчя. Але є й менш помітна історія – історія конкретної групи людей, для яких система не працювала належним чином.

Забуті сім'ї тимчасового захисту

Наразі приблизно 70 000 українців проживають під тимчасовим захистом у Бельгії. Приблизно 30 000 людей отримали соціальну допомогу від Громадського центру соціального забезпечення (ГЦСЗ) протягом останніх трьох років – не всі одразу, а розподілено з часом.

Місцеві громадські центри соціального забезпечення (МГЦСЗ) отримали фінансування від федерального уряду для цієї мети, доповнене європейською підтримкою на житло та притулок. Однак ця допомога не досягла всіх. Зокрема, українські жінки, які приймали своїх батьків – матерів чи батьків, які приїхали до Бельгії як біженці, – почувалися витісненими з системи.

Оскільки вони не були зареєстровані як «офіційні приймаючі сім'ї» (як у випадку з притулками через Червоний Хрест чи Fedasil), вони не мали права на жодну компенсацію. А оскільки вони приймали своїх батьків, ГЦСЗ вважали свої домогосподарства єдиним цілим, а це означало, що батьки не мали права на підтримку. Таким чином, саме ті жінки, які виявляли солідарність, стали жертвами системи, розробленої для гарантування солідарності.

Солідарність за кухонним столом

Жінка з Левена розповідає, як її мати, яка приїхала після інсульту, не отримувала соціальної допомоги, оскільки її донька працює.

Мати-одиначка з Гента утримує і своїх дітей, і літніх батьків, хоча її заробітна плата вважається «достатньою» — для двох поколінь одночасно.

Ці сім'ї вирішили цього не робити.

Їх адміністративно об'єднали, ніби спільне проживання автоматично означало фінансову залежність. Але насправді ці жінки вже три роки платять подвійну плату: оренду, комунальні послуги, медичне обслуговування, транспорт та харчування — все за два домогосподарства.

Їхню солідарність визнавали не як гуманність, а як бюджетний розрахунок. Це створює замкнене коло: без фінансової підтримки батьки не можуть орендувати житло, а без власного житла Державний центр соціального забезпечення (PCSW) вважає їх частиною домогосподарства їхніх дітей, тим самим знову виключаючи їх з допомоги. Три покоління українців під одним дахом у Генті: «Слідкувати за новинами з України надто гнітить»

Пляшкова оправа з 581 інтерпретації

У Бельгії є 581 державний центр соціального забезпечення (ГЦСЗ), і кожен з них вирішує по-різному. У деяких муніципалітетах батько отримує індивідуальну підтримку, в інших – ні.

Тому доступ до прав залежить від поштового індексу, а не від потреби. Ця свавілля має реальні наслідки: сім'ї виснажені, діти ділять свої кімнати з бабусями та дідусями, жінки несуть невидимий тягар турботи, який ніхто не визнає.

Подвійний критерій: достатньо, щоб нести, занадто мало, щоб існувати

Найбільш іронічно те, що Бельгія застосовує два суперечливі стандарти. За даними ГЦСЗ, ці жінки заробляють «достатньо», щоб утримувати своїх батьків – отже, вони не отримують жодної допомоги.

Але коли вони подають заяву на возз'єднання сім'ї або новий статус проживання після закінчення тимчасового захисту, Імміграційна служба вважає їхній дохід недостатнім.

Те, що одна адміністрація вважає достатнім для утримання двох поколінь, інша вважає недостатнім для спільного проживання. Це не солідарність, а бюрократичний парадокс: будинок, спільний за законом, але фінансово на межі краху.

Гендерний вимір «аліментного зобов’язання»

У понад 80% випадків жінки — бельгійські або українські доньки, які проживають у Бельгії — утримують своїх батьків. Вони працюють, сплачують податки та одночасно піклуються про дві сім’ї.

Деякі повідомляють про хронічну втому, тривогу та фінансове виснаження. Юридичне аліментне зобов’язання, задумане як моральний принцип, таким чином стало формою неоплачуваної праці.

Навіть за бельгійським законодавством аліментне зобов’язання між батьками та дорослими дітьми ніколи не може бути повним або необмеженим.

Однак на практиці це передбачає квазіпостійну та повну залежність, яка непропорційно обтяжує українських жінок, які намагаються інтегруватися в Бельгії самостійно.

Те, що починалося як тимчасовий притулок, перетворилося на структурну залежність – і це в першу чергу стосується жінок.

Майбутнє: 2027 рік і далі?

У березні 2027 року закінчується термін дії Європейської директиви про тимчасовий захист. Відтоді кожна держава-член сама вирішуватиме, який статус отримають ці люди.

Саме сім'ї, які зараз перебувають поза системою, найбільше ризикують знову стати невидимими. Вони не інтегровані в ринок праці, не мають власного житла, а їхня ситуація є адміністративно сірою. Коли тимчасовий захист закінчиться, багатьом з них доведеться перейти на возз'єднання сімей.

Але їхній дохід, який наразі вважається «достатнім» для утримання батьків, раптово виявиться «недостатнім» для отримання дозволу на проживання. Ті самі люди, та сама зарплата, протилежна оцінка. Солідарність не повинна зникнути, а має бути знову відкрита. Бельгійське суспільство зробило величезну роботу, щоб прийняти українців – про це не слід забувати. Але саме тому важливо визнати, що існують також сліпі плями. Солідарність не потрібно скасовувати чи приватизувати.

Її потрібно переосмислити як щось спільне для держави та громадян, а не одне замість іншого. Справжня солідарність означає, що ніхто не стає невидимим через те, що живе не в тому будинку.

Les douze mois

1. Octave Aubert (1870 – 1950)
Les douze mois
Voici les douze mois,
Ils marchent trois˘ à trois !
Avec son chapeau blanc de neige,
Janvier mène le cortège.
Et février sur le même rang,
A honte d'être si peu grand.
A ses côtés ; c'est mars, fantasque,
Le nez mouillé par la bourrasque.
Voici les douze mois,
Ils marchent trois˘ à trois !
Admirez avril qui s'avance,
Son bonnet de fleurs se balance.
Mai, joyeux, lui donne le bras,
Vêtu de rose et de lilas,
Et juin, les tempes vermeilles
A des cerises aux oreilles.
Voici les douze mois,
Ils marchent trois˘ à trois !
Sur le chemin sec, juillet trotte,
Il a du foin dans chaque botte,
Août s'en va couronné de blé
Et par la chaleur accablé.
Et septembre titube et joue
Avec des grappes sur la joue.
Octobre porte sur la tête
La pomme à cidre et la noisette.
Novembre, dans ses maigres bras,
Tient un tas de vieux˘ échalas,
Et décembre ferme la marche,
Triste et froid comme un patriarche !
Salut les douze mois
Qui marchent trois˘ à trois !

2. Marie Annick Rétif (Mannick). La chanson des douze mois

C'est janvier le premier né, 
Sa couronne sur la tête, 
Il dévore une galette!
Février c'est le second, 
Qui s'enrhume et qui grelotte, 
Qui réclame une bouillotte.

Regardez le mois de mars, 
Il dessine sur les branches 
Des pétales de soie blanche.
Le suivant s'appelle avril 
Et c'est le mois qui réveille 
Les oiseaux et les abeilles.

Quand le mois de mai s'en vient,
Il met tout le monde à l'aise 
Devant un panier de fraises.
Pour fêter le mois de juin, 
Il faut entrer dans la danse 
Du soleil et des vacances.

Et juillet s'en va dormir 
Entre deux bottes de paille 
La chevelure en bataille.
Le mois d'août n'est qu'un voyou, 
Il invente des orages 
Pour taquiner les nuages.

Et septembre tout doré 
Prend la route de l'école 
Sous les feuilles qui s'envolent.
C'est octobre le suivant 
Qui te fait une frimousse 
Parsemée de tâches rousses.

Et novembre tout en gris 
Se dépêche dans la brume 
D'attraper son premier rhume.
C'est décembre le dernier 
Qui réclame à tous ses frères 
Des cadeaux d'anniversaire.