Quand je suis avec des gens avec qui je peux me reposer et dire n'importe quoi, je suis chez moi.
La solitude c'est ce sans quoi on ne fait rien. Ce sans quoi on ne regarde plus rien. C'est une façon de penser, de raisonner, mais avec la seule pensée quotidienne.
Être seule avec le livre non encore écrit, c'est être encore dans le premier sommeil de l'humanité.
On croit que, lorsqu'une chose finit, une autre recommence tout de suite. Non. Entre les deux, c'est la pagaille.
C'est une merveille d'ignorer l'avenir.
Quand je suis avec des gens avec qui je peux me reposer et dire n'importe quoi, je suis chez moi.
Ah ! Qui n'a pas eu envie d'un pastis après un bain de mer pris en Méditerranée ne sait pas ce que c'est qu'un bain de mer pris le matin en Méditerranée.
Il faut éviter de penser à ces difficultés que présente le monde, quelquefois. Sans ça, il deviendrait tout à fait irrespirable.
L'alcool fait résonner la solitude et il finit par faire qu'on la préfère à tout.
Écrire quand même malgré le désespoir. Non : avec le désespoir.
La solitude est toujours accompagnée de folie.
Ce n'est pas de baiser qui compte, c'est d'avoir du désir. Le nombre de gens qui baisent sans désir, ça suffit comme ça.
Il n'y a pas de vacances à l'amour, ça n'existe pas. L'amour, il faut le vivre complètement avec son ennui et tout, il n'y a pas de vacances possibles à ça.
Quand la liberté aura déserté le monde, il restera toujours un homme pour en rêver. Un homme, un jour, lira et tout recommencera.
Un livre n'est jamais traduit, il est emporté dans une autre langue.
Je crois que l'homme sera, littéralement, noyé, dans l'information. Sur son corps. Sur sa santé. Sur sa vie familiale. Sur son salaire. Sur son loisir. C'est pas loin du cauchemar. Il n'y aura plus personne pour lire. Ils verront de la télévision. Où sera-t-on…
Écrire, c'est aller dans ce périmètre où il n'y a plus personne.
/Коли я з людьми, з якими я можу відпочити і поговорити нісенітниці, я вдома.
Самотність - це те, без чого ми нічого не робимо. Без якого ми більше нічого не дивимося. Це спосіб мислення, міркування, але лише з щоденними думками.
Залишитися наодинці з ще не написаною книгою означає бути ще в першому сні людства.
Вважається, що коли закінчується одне, відразу починається інше. Немає. Між ними – хаос.
Ігнорувати майбутнє – диво.
Коли я з людьми, з якими я можу відпочити і поговорити нісенітниці, я вдома.
Ах! Хто не хотів пастис після морської ванни в Середземному морі, той не знає, що таке морська ванна вранці в Середземному морі.
Ми повинні уникати думок про ці труднощі, які інколи представляє світ. Без цього він став би абсолютно непридатним для дихання.
Алкоголь викликає резонанс у самотності, і в кінцевому підсумку ми віддаємо перевагу йому над усім іншим.
Все одно пишіть, незважаючи на відчай. Ні: з відчаєм.
Самотність завжди супроводжується божевіллям.
Справа не в поцілунках, а в бажанні. Людей, які трахаються без бажання, достатньо.
Немає відпустки, щоб любити, її не існує. Кохання, ти повинен повністю прожити це з його нудьгою і всім іншим, від цього відпустка неможлива.
Коли свобода покине світ, завжди залишиться людина, яка мріє про неї. Одного разу людина прочитає, і все почнеться спочатку.
Книгу ніколи не перекладають, її беруть іншою мовою.
Я вірю, що людина буквально потоне в інформації. На його тілі. На його здоров'я. Про своє сімейне життя. На його зарплату. На дозвіллі. Це недалеко від кошмару. Не залишиться кому читати. Вони побачать телебачення. Де ми будемо...
Писати - це йти в цю місцевість, де вже нікого немає.
Aucun commentaire:
Enregistrer un commentaire